Зміст
Прохорівка обов’язкова для відвідування, якщо Ви бажаєте відчути дух тієї України, яку описували і марили Шевченко і Гоголь.
Прохорівка
Мальовниче село знаходиться в Канівському районі між Дніпром та сосновим лісом. Через гарну екологію та відносну близькість до Києва дуже полюбилась Прохорівка жителям столиці. Берегова ліня майже вся у базах, нажаль не було часу під’їхати до Дніпра і оцінити мальовничі дніпрові краєвиди оспівані митцями.
Прохорівка: як доїхати?
Я добирався сюди велосипедом, зійшовши з дизеля, за пару годин доїхав до Прохорівки. З Канева до села близько 17 кілометрів, автобуси до Прохорівки відправляються від автовокзалу в 05:30, 05:50, 06:05, 06:30, 08:50, 10:15, 15:00 16:10, 17:10. Відправлення з Прохорівки краще уточнити у водіїв чи у місцевих жителів.
З Черкас можна доїхати з пересадкою через Канів або ж прямим автобусом Черкаси АС-2 – Канів через Прохорівку в 10:15, назад в 06:30. Хоча краще доїхати до Канева, а звідти на Черкаси. З Києва автобусом з АС Видубичі до Києва, а там до Прохорівки. Хоча розклад автобусу Київ – Канів невідомий і часто змінюється.
Автомобілем доїхати сюди взагалі не проблема, хоч з Черкас, хоч з Києва. Можна як через Канів так і через Софіївку.
Прохорівка: церква і вітряк.
Вітряк знаходиться в самісінькому центрі села, тож не помітити його важко. Модерний вітряк побудований в минулому столітті за проектом В. Стрільця.
Незвично бачити у нас на Черкащині такого типу вітряки, зазвичай тут поширені стовпові вітряки, такі як в селі Теклине
Неподалік вітряка збереглась Свято – Іллінська церква 1709 року. На жаль про неї дуже є мало інформації. Ходять чутки що саме цю церкву описував Гоголь, але то все просто чутки.
[spoiler show=”Більше фото церкви”]
[/spoiler]
Прохорівка: Шевченко, Максимович та Гоголь
З видатним українським – природознавцем, істориком, фольклористом М.О. Максимовичем Т.Г. Шевченко познайомився 1843 року в Києві. І відтоді до самої смерті поета їх єднала щира взаємна приязнь і дружба. Цими почуттями пройняті їхнє листування і стосунки. В числі перших, хто відвідав Тараса Григоровича в Москві після прибуття його туди із заслання, був Максимович. А через два тижні після цього, 25 березня 1858 року, він тут же, у Москві, дав обід на честь поета. М.О. Максимович брав участь у похороні Шевченка на Чернечій горі, написав і прочитав вірша на смерть поета.
У червні 1859 року Шевченко приїжджав у гості до М.О. Максимовича в село Прохорівку, яке належало тоді до Золотоніського повіту Полтавської губернії. Тут, на хуторі Михайлова Гора, у будинку свого друга, Тарас Григорович прожив більше тижня. Він намалював за цей час портрет Максимовича та його дружини Марії Василівни, працював над поемою “Марія”. Поет ходив у село, розмовляв з селянами. В липні того ж року Тарас Григорович знову вирушив у Прохорівку на Михайлову Гору.
Мальовничі місця Прохорівки, Михайлова Гора, звідки видно далеко навкруги, полонили поета, і Максимович запропонував йому оселитися тут, проти чого Тарас, очевидно, не заперечував, бо в листі до свого друга, написаному 22 липня 1859 року з Мошен, він зазначає: “На той рік, може, буду вашим сусідом… ” Однак як видно з листа поета до троюрідного брата В.Г. Шевченка, написаного 2 листопада 1859 року з Петербурга, від рішення поселитися біля Михайлової гори його утримувало одне: “… не коло Дніпра, от моє лихо! Видко Дніпро,та здалека, а мені його треба коло порога…”
Згадки про Прохорівку та хутір Михайлову Гору, що увійшов до її складу, є в листах поета.
Ще за свого життя Тарас Григорович залишив невмирущу память про себе в жителів Прохорівки та навколишніх сіл. Максимови писав поету через деякий час після відїзду з села: “В окрестностях Михайловой Горі оставили вы о себе живейшие и самые сердечные воспоминания. А на правой стороне Днепра вы стали лицом мифическим, о котором идут уже баснословия и легенды, наравне с преданиями старых времен”.І нині прохорівці свято бережуть память прол перебування в їхньому селі поета. Під велетенським дубом, який в народі називають Шевченковим, встановлено меморіальну дошку.
Відвідував М.О Максимовича на хуторі Михайлова Гора і великий Гоголь. У своїй повісті “Вій” він використав матеріали з життя старої Прохорівки, описав Успенську церкву, збудовану запорожцями 1774 року. Красу Дніпра біля Прохорівки, як вважають, Гоголь оспівав у знаменитих рядках: “Чуден Днепр при тихой погоде…” . В селі неподалік від Шевченкового дуба росте сосна Гоголя.
Джерело: книга Шевченків край
Існує тісний зв’язок між селом Прохорівка Канівського району і творчістю Миколи Гоголя. “Вій” писався з натури, у творі йдеться саме про Прохорівку. Саме тут Гоголь почув від місцевих оповідь про панночку-відьму, яка нібито ще за козацьких часів жила в селі. На сільському кладовищі стоїть великий чорний валун. Є версія, що тут і похована та сама панночка. Більше того, церква, в якій за сюжетом “Вія” Хома малював магічне коло, проіснувала аж до 1943 року. Кажуть, що храм було збудовано із залишків козацьких чайок, які неодноразово брали участь у боях. А святі у церкві були намальовані з оселедцями.
Дуб Тараса Григоровича так і росте, рани його заліковані і він далі живе собі.
А от сосна Гоголя пару років назад всохла
Тут же знаходиться і могила Максимовича
А біля цієї альтанки навіть фільм знімався Ільєнком, але про це далі.
На хуторі Максимова Гора знаходиться санаторій “Жовтень”, який в жалюгідному стані і потрохи всі будівлі руйнуються.
Прохорівка: Іллєнко
Юрій Герасимович Іллєнко – український політик, кінорежисер та кінооператор, який народився в Черкасах, батько актора і продюсера Пилипа Іллєнка (1977) та українського політика, члена ВО «Свобода» Андрія Іллєнка (1987). В його доробку багато картин де він був режисером чи кінооператором. Місцеві жителі згадували про зйомки картини «Молитва за гетьмана Мазепу» і як вони то в масовці участь брали, а то й у Канів машинами возили акторів та знімальну групу, чи й просто з Джигурди дивувались. А на Максимовій горі біля альтанки знімались сцени кінофільму «Легенда про княгиню Ольгу», де головну роль грала дружина Юрія Іллєнка – Людмила Єфименко.
Юрій Іллєнко купив глиняну хату в селі у 1974 році. Будуватись почав у 1997 році. Дачу цю важко знайти, знаходиться вона далеко від центральної вулиці, довелось попитати у місцевих. На жаль Юрій Іллєнко вже 6 років як помер …
Зараз там іноді живуть сини Іллєнка та його дружина. Пилип Іллєнко нині продюсує фільм “Толока”, судячи по тізеру то досить цікава стрічка буде.
На жаль не було часу виїхати до Дніпра. Майже вся берегова лінія забудована базами відпочинку чи просто загороджена. Надіюсь наступного разу побачу ці мальовничі береги Дніпра, якими захоплювались Гоголь і Шевченко.
Про Черкащину читайте по тегу Черкащина, велоподороджі тут.